Головна Реєстрація Вхід RSS

Автор Visnik, Опубліковано: Вересень 29th, 2016

Кожен з нас колись сидів за партою, писав контрольні і складав іспити, передавав на уроках шпаргалки чи просто записочки, любив одні предмети і не міг терпіти інших. Хтось захищав честь школи у предметних олімпіадах чи спортивних змаганнях. Все це ми добре пам’ятаємо і, безумовно, так же добре пам’ятаємо своїх учителів, добрих і строгих, справедливих і не дуже. А як самі вчителі – чи згадують вони своїх колишніх вихованців?

Валерій Івлєв, 52 роки, с. Хоцьки:

– Найчастіше згадую першого свого учня, який став призером на обласній олімпіаді з програмування в 1999 році. Це Віктор Односум, він і зараз живе в Хоцьках, працює приватним підприємцем. Віктор провів у село кабельний інтернет, і кілька років уже наша школа користується ним безкоштовно. Ще згадую успіх своєї талановитої учениці Ярослави Богдан, свого часу вона стала третьою на республіканській олімпіаді з програмування. А взагалі в мене близько 40 колишніх учнів – призери олімпіад різного рівня. Багато з них вітають мене з днем народження, з професійним святом. До школи заходять, розповідають про своє життя. Це приємно, що не забувають своїх учителів.

Віталій Коломієць, 79 років, місто (колишній директор ЗОШ №6):

– Я згадую учнів не за їхніми успіхами в навчанні, а за вчинками. Нашу школу закінчили історик, професор нашого педуніверситету Ярослав Потапенко, який був активним учасником Революції гідності, волонтери Світлана Шевченко й Інна Марченко, які збирають допомогу для наших бійців. Мені приємно читати публікації про них у газетах. Випускниками школи є Олена Костюк, вчитель іноземної мови в ЗОШ №7, Сергій Лисенко, який очолює районний сектор служби надзвичайних ситуацій, Юлія Степіка, яка працює в Головному управлінні поліції в Київській області. А найчастіше я згадую Олю Гребенщикову, бо це моя внучка, і ми спілкуємося майже щодня.

Галина Девко, 51 рік, с. Стовп’яги:

– Вже минуло 32 роки, як я працюю вчителем початкових класів Стовп’язької школи. За цей час багато моїх учнів стали гарними та успішними людьми. Частенько згадую Марину Тонконог, яка поїхала на навчання до Італії і залишилася там жити. Гарним словом відгукуюся і про Юлію Малишко, яка зараз в декретній відпустці; Богдана Руденка, який вчився посередньо, а став путнім підприємцем; Юрія Зозулю, який вивчився на травматолога і зараз працює в обласній лікарні; Дар’ю Білозуб, яка очолює колектив місцевого ДНЗ «Журавлик», та Ілону Рябчун, виховательку цього ж садочка. Останні двоє дівчат дуже творчі та креативні, без них не обходиться жодне свято у нашому селі.

Олександра Грицкевич, 21 рік, місто:

– Я завершую навчання у переяславському педуніверситеті і уже другий рік працюю вчителем англійської мови у школі. Це дуже важка робота як морально, так і фізично. Сильно стомлююся на уроках, особливо, якщо діти не слухаються. Також важко тягати сумки із купою книжок та зошитів. Але є й багато плюсів. Наприклад, неймовірно приємно, коли учні в коридорі вітаються до мене «Hello» або «Good morning». Рада, коли після колонки поганих оцінок у журналі у наступній ставлю «вісімки», «дев’ятки», «десятки». Значить, ми всі добре попрацювали на уроці. Кого найчастіше згадую? Та всіх! Особливо, свій 6-В, я в них класний керівник. Знаю, що цей клас запам’ятаю назавжди, адже він для мене перший.

Марина Кравець, 54 роки, директор Дівичківської школи:

– Найчастіше і з приємністю згадую учнів того класу нашої школи, де я вперше була класним керівником, коли почала працювати в освіті. Серед них Вася Яковенко, Віта Мусієнко, Надя Онищенко, Толя Голуб та інші. В класі були діти і з нашого села, і з військової частини, що неподалік. Вела їх з 6 по 11 клас, і одразу ж вони підкупили мене своєю щирістю, добротою, відповідальністю. Ці діти закінчили школу ще 20 років тому. Якраз цього року у нас була дуже тепла ювілейна зустріч. Але й, крім того, вони нерідко провідують школу, розпитують, як ми, цікавляться справами.

Тетяна Тимченко, 41 рік, місто:

– За час, відколи працюю в школі-інтернаті, у нас навчався, як мовиться, різний контингент. Тож мимоволі згадуєш тих, у кого була, скажімо так, дуже негарна поведінка. Хоча, зазначу, декому з них вдалося стати хорошими людьми. А є й такі випадки, що коли наші колишні вихованці потрапляють в «місця не так віддалені», то самі про себе нам нагадують. А щодо позитивних… У соціальних мережах спілкуюся з Наташею Волошин, вона нині живе і працює в Кореї. Ельдар Дмитренко вивчився і став шеф-кухарем в одному з відомих ресторанів під Києвом. А нещодавно всім колективом згадували уродженця Яготинщини Сашу Домошенка, який загинув у зоні АТО. Він закінчив наш заклад чотири роки тому…